Мідний токсикоз (модифікатор, пов’язаний із ATP7A)

Цей тест призначений для мутації гена ATP7A, і його зазвичай оцінюють разом із тестом на мутацію ATP7B, пов’язану з накопиченням міді в лабрадора-ретривера. Собаки з мутацією ATP7B мають нижчий ризик симптомів мідного токсикозу, якщо також мають одну або дві копії цієї захисної мутації ATP7A.
Ген ATP7A взаємодіє з двома іншими генами — RETN та ATP7B. Ген ATP7B пов’язаний із підвищеним ризиком мідного токсикозу, також званого хворобою Вільсона або пов’язаною з міддю гепатопатією. І RETN, і ATP7A, схоже, мають захисний вплив. Здається, вони знижують ризик мідного токсикозу в собак, які є носіями варіанта ATP7B або уражені ним. Оскільки гени взаємодіють, лабрадорам-ретриверам рекомендуємо перевіряти ATP7A разом із RETN та ATP7B. Носійство цієї мутації ATP7A або ураження нею не спричиняє жодних відомих скарг чи проблем зі здоров’ям.

Рівень міді в організмі регулюється як її надходженням із їжею, так і виділенням із певних органів, наприклад жовчних проток. Кілька генів відіграють важливу роль у підтриманні оптимального рівня міді. Мутація гена ATP7B пов’язана з підвищеним накопиченням міді, що призводить до хвороби Вільсона, також званої мідним токсикозом або пов’язаною з міддю гепатопатією. Натомість мутації генів-модифікаторів ATP7A або RETN, схоже, захищають від накопичення міді в печінці, раніше відомого як хвороба Менкеса. Наразі ці гени-модифікатори мають значення лише для лабрадорів-ретриверів. Проте мутація ATP7B може спричиняти клінічні симптоми в кількох порід. Мутація ATP7B має неповністю домінантний тип успадкування. Собаки з однією копією мутації мають дещо підвищений ризик симптомів мідного токсикозу, а собаки з двома копіями — значно вищий. Це пов’язано з тим, що порушення функції білка ATP7B розладнує транспорт міді, потенційно спричиняючи її накопичення. Початок симптомів може бути дуже непомітним, а вік їх появи індивідуальний, часто 5-7 років. На тяжкість хвороби також впливають кількість міді в раціоні та генетичні варіанти із захисним ефектом. У лабрадорів-ретриверів мутація гена ATP7A може знижувати рівень міді, зменшуючи ризик і тяжкість мідного токсикозу. Таким чином, собаки, які несуть мутацію ATP7A або уражені нею, мають певний захист від мідного токсикозу за наявності мутації ATP7B. Мутація RETN може бути захисною або нейтральною. Модифікатори не дають переваг за відсутності мутації ATP7B. Тому лабрадорам і спорідненим породам рекомендовано перевіряти всі три мутації разом.

У розведенні пріоритетом має бути запобігання мідному токсикозу за допомогою тесту ATP7B. Якщо для розведення використовують собаку, який несе мутацію ATP7B або уражений двома її копіями, слід також враховувати захисний алель ATP7A, але в інших випадках не проводити добір ні на його користь, ні проти нього. Наразі рекомендовано не враховувати потенційно модифікувальну мутацію RETN під час ухвалення племінних рішень.

PubMed ID: 26747866

Рік публікації: 2016

OMIA ID: 640

ID варіанта OMIA: